Дещо про німецький націонал-соціалізм
Націонал-соціалізм, расизм, гітлеризм, націонал-комунізм — ось слова, які ми зустрічаємо повсякденно, коли нам доводиться читати про політичні події в Німеччині. Що це за рух, що такий глибокий карб поклав на політичне життя Німеччини? Як він постав та які його цілі?
Цікаво, що моральним батьком пангерманізму, чи, якщо бажаєте, расизму, є француз, професор Артур де-Гобіно (Gobineau). Гобіно признає в основі лише 3 раси: білу, чорну та жовту. Згідно з ним найшляхетнішою є біла раса. З неї найбільш чистими є германи, які містять у собі зміст ініціативи, організації, безкорисливості, честі. Лише германська раса згідно з теорією Гобіно — молода, сильна, повна почину, має перед собою майбутнє. Коли візьмемо до уваги, що теорія Гобіно про расизм стала до деякої міри, основою й націонал-соціалізму, то знайдемо частково й виправдання сильного антисемітизму гітлерівщини, бо Гобіно був великим антисемітом.
Другим теоретиком расизму є англієць H.S. Chamberlaine. Цей поширює та доповнює теорію Гобіно тим, що, на його думку, самі антропологічні моменти (вигляд, будова тіла, тощо) не визначають ще приналежності до германської раси; можна не мати і вигляду такого, про який каже Гобіно, проте, треба мати германський характер. Отже Chamberlaine надає ваги моральним чинникам, як показнику раси, тоді як Гобіно зосереджує увагу на антропологічних чинниках. Також згідно з Chamberlain’ом раса через умілі домішки, схрещення, поліпшується, в протилежності до Гобіно, який вчив, що через домішки шляхетність чистої раси погіршується.
Третім теоретиком расизму є німець M. Günther, сучасний професор університету в Єні. Цей показує вищість північної раси, що має всі риси, які є атрибутами герман. Згідно з ним, раса північна вимирає (війни, еміграція, несприятливі обставини теперішнього життя); звідси його поклик рятунку тої «еліти», обранців германської раси і звідси його клич про потребу дотримання чистоти раси.
Ось ці теорії й дали одну з найголовніших основ програми націонал-соціалізму: дотримання чистоти раси, охорона раси, почуття вищості раси і сприяння могутності раси, або ж коротко – расизму.
Расизм тягне за собою боротьбу проти жидів. Вже Chamberlain доказував глибоку шкідливість жидівства. Головні закиди, які ставлять німецькі расисти жидам, є насамперед нижчість жидівської раси, неморальність у громадському житті, обман, жадоба визиску, злочинна спекуляція, брудна експлуатація. Жидівство, будучи паном майже 3/4 світового капіталу, опанувало майже цілу світову пресу, та маючи такі дві сильні підвалини, ширить крайній, негідний, неморальний матеріалізм. Жидівство не має в собі почуття любові краю й батьківщини. Це жиди, обгрунтували соціалізм (марксизм). Соціалізм жидівський довів Німеччину до програної війни. Це жиди викликали революцію (Лібкнехт, Курт Айснер). Жид Ратенау підписав Версальський договір. Це жиди стоять на чолі соціалістичного та комуністичного руху. Це жиди вносять гниль в здорову германську мораль.
Але бо і Христос був жидом, а християнство побудоване на науці Мойсея, тому вже Chamberlain стоїть на тому, щоб очистити християнство, відповідно відреформувавши його. Вчені його школи відкидають Старий Завіт, а з другого боку доказують, що Христос не був жидом, та наводять цьому докази географічні, етнографічні й т. д. Однак католицизм із його любов’ю до ближнього й всесвітній характер католицизму все таки не по душі ідеї расизму.
Німецька націонал-соціалістична партія має досить довгу історію свого розвитку. Перейшла вона багато змін, поки остаточно набрала форм, у яких її бачимо сьогодні.
І так уже в 1896 році закладає Фр. Нейман партію націонал-соціалістичну. Ідея: сильна монархія та широка національна програма, господарська унія центральної Європи, як шлях до Все-Німеччини. Поборювана й монархістами за ідеї соціальні і соціалістами за націоналізм, ця партія занепадає в 1908 році.
У свою чергу, в Австрії у 1904 році виникає партія під назвою «Deutsche Arbeiter Partei», для оборони германського елементу в ліберальній Австрії; в 1912 році Р. Юнг вносить у партію соціалістичні ідеї; в 1918 р. партія оголошується в дусі пангерманізму і бере назву «National-Socialistische Partei».
Між тим у Баварії творить в 1918 році А. Дрекслер партію під назвою «Deutsche Arbeiter Partei», яка в січні 1919 році під впливом Г. Федера та Р. Юнга перетворюється в «National-Socialistische Deutsche Arbeiter Partei», до якої вливаються деякі менші групи. В травні 1919 року входить до партії Гітлер. У північній Німеччині угруповування подібного забарвлення творять «Deutschnationale Volkspartei». Всі ці групи остаточно зливаються в 1924 році в одну націонал-соціалістичну партію. 22.7.1926 р. оголошено програму, яка й до сьогодні зобов’язує.
Точки програми націонал-соціалістів є наступні (беремо спершу частину національну, а аж потім соціальну):
1. Націонал-соціалісти виступають за злуку всіх німців у велику Німеччину, на засаді права самовизначення народів (ідея соборності);
2. Націонал-соціалізм стоїть за урівнення німецького народу в правах з іншими народами та за скасування Версальського та Сен-Жерменського договорів (ревізіонізм);
3. Націонал-соціалізм домагається повернення колоній, конче потрібних для промислу та для вирішення проблеми надлишку населення;
4. Громадянами німецької держави можуть бути тільки особи німецької крові (жиди ними бути не можуть);
5. Не-громадяни житимуть на основі окремих законів;
6. Лише громадяни можуть керувати державою та встановлювати закони; не приналежність до певної партії, але знання та характер повинні бути засадою при займанні посад;
7. Держава забезпечує громадянам можливість праці та побуту; коли не стане місця громадянам, тоді не-громадяни мають залишити край;
8. Націонал-соціалісти виступають проти імміграції; ті, що прибули до Німеччини після 2.VIII.1914 р. повинні негайно покинути край;
19. Націонал-соціалізм обстоює заміну римського права правом німецьким;
21. Охорона здоров’я, охорони матері й дитини, заборона праці малолітніх, Обов’язок проведення фізичних вправ та змагань, підтримка товариств, які цим займаються — це наступні постулати націонал-соціалізму;
22. Ліквідація армії, складеної з професійних вояків, та створення міліції;
23. Боротьба за здорову пресу проти газетярського бандитизму — це дальші кличі, а для того: а) редакція повинна складатися лише з громадян; б) часописи на чужій мові мусять мати окремий дозвіл держави; в) не дозволяється чужинцям мати майнового інтересу у німецьких часописах та взагалі заборона не-німцям мати який-небудь вплив на пресу.
24. Свобода віросповідання, доколи дана релігія не шкодить одиниці, моралі та основам германської раси. Хоч партія стоїть в обороні християнства, але не пов’язується ні з якою церквою; одночасно у ній та поза нею партія поборює жидівський матеріалізм; партія вірить в оздоровлення народу згідно з засадою — добро загалу понад добром одиниці.
Як бачимо, ті точки стоять в обороні суверенності нації й держави, їх розвитку та в обороні родини, раси, моралі.
Точки, що стосуються соціальних справ, наступні:
9. Усі громадяни мають однакові права та обов’язки;
10. Обов’язком кожного є працювати по силі розумових і фізичних здібностей; діяльність одиниць не може йти проти інтересу загалу, але на користь загалу;
11. Знищення прибутків, що походять з не-праці; знесення рент, тантієм (винагород, що виплачуються у вигляді проценту від прибутку керівництву акціонерних товариств, банків, страхових організацій) і відсотків;
12. Знесення майна, набраного під час війни, з його конфіскацією на користь держави;
13. Одержавлення великих підприємств, трестів та концернів;
14. Робітники мають користуватися доходами підприємств;
15. Забезпечення для старих;
16. Націонал-соціалізм обгрунтовує потребу створення дужого середнього класу та його збереження, в протилежності до марксизму, який проголошує знищення дрібної буржуазії; далі виступає за знесення великих магазинів та підтримку дрібних торговців, які будуть мати право бути першими при всіх закупівлях для держави;
17. Земельна реформа. Водночас скасування винайму землі;
18. Смертна кара для спекулянтів, контрабандистів і вульгарних злочинців;
20. Шкільна реформа, в основі якої лежить культ держави;
25. Створення однієї сильної влади, палати країв та професій.
Треба мати на увазі своєрідні обставини в Німеччині, спосіб думання пересічного німця, почуття приниження повоєнними договорами, бажання стати на довоєнній висоті, щоб зрозуміти, що ця програма переконала мільйони німців, які для неї живуть, навіть для неї кладуть у жертву життя (боротьба з комуністами). Програма стала релігією, богом молоді, яка лише в ній бачить вихід із злиднів, безробіття, соціальної кривди й яка вірить у нову Німеччину. («Deutschland erwasche»). Однак не сама програма відрізняє гітлеризм від решти партій, але ще більше – безкомпромісність, відвертість і громадська відвага в боротьбі за свої ідеали.
Кожний звернув увагу на шалено швидкий ріст партії націонал-соціалістів. Коли стежити за результатами виборів, що були досі такими частими в Німеччині, то бачимо 24 депутатів-гітлерівців в 1924 р. , 41 – в 1930 році і понад 120, а потім аж 230 – в 1932 році. Так що націонал-соціалісти стають найсильнішою і першою партією в Німеччині. Нові ідеї знайшли сприятливий грунт. Партія швидким темпом росла й дійшла до вершини в 1932 р. Які причини того явища?
Щоб зрозуміти це, треба ввійти у спосіб думання середнього німця: Німеччина не поборена військово, все ж була примушена підписати найтяжчі умови миру, які ставлять її в ряд підленьких держав; до того Німеччину ставлять як приклад злочинності, бо на неї одну зіпхано весь тягар відповідальності за війну, за територіальні, матеріальні втрати, репарації, революції всередині тощо. Німець, який до війни був гордим за свою силу й непереможність та могутність, не міг погодитися з таким станом і присягнув відплатити за вкрадені землі та за приниження. Так утворився грунт для розвитку всяких організацій у повоєнних роках, як Orgesch, Baltikum, Konsul та всі інші Frei Korps-и. А було їх багато. На це вплинув і факт, що величезна кількість старшин лишилася без заняття, а далі те, що німець має в собі натуру послуху, почуття сили в гурті, любить однострій, відзнаки, титули, й бачить силу в формі одностайної маси. Що ж до націонал-соціалістів, то вони мільйонам слухачів нагадували про приниження Німеччини та говорили їм одночасно про потенційну силу Німеччини та її право на життя й розріст. А це приваблювало.
Світова криза та безробіття також вплинули на те, що націонал-соціалісти здобули немало прихильників. Знаємо, що, наприклад, рядові члени SS та SA, які є безробітними, дістають майже повне утримання, помешкання, одяг та 1.50—2 марки щоденно. Це також частково причина того, що військо Гітлера росло і росло швидко. Але не слід думати, що лише це було причиною зростання партії. Бо програма партії обіцяє всім німцям право на працю, право на життя; Гітлер обіцяє знищити силу капіталу, виправитити соціальний устрій, у якому вже не буде банків, концернів, трестів, фінансових правителів і де праця знайде належне місце. Треба взяти до уваги, що повоєнна інфляція та створення нової грошової одиниці (Rentenmark а відтак Reichsmark) знищила цілковито середній німецький стан; заощадження, набуті за роки — пропали; солідний «бюргер» опинився у злиднях; малі крамарі, ремісники, підприємці, промисловці, все це, що творило силу держави, знищено на користь могутніх банків, трестів, держави, якою керувала мафія юдо-марксистів. Це не залишилося без впливу на зростання націонал-соціалізму.
А далі треба зважити й на те, що головні кадри SS та SA – це молодь, яка після закінчення довгого навчання не знаходить роботи, вихована в школах у національному дусі, свідома сили нації, з природи запальна, радикальна, патріотична та повна посвяти для відбудови могутності нації; Насамперед виділяється тут студентство. Характерно те, що на одному з’їзді націонал-соціалістичного студентства в Берліні сказав Гітлер: «Я не хочу, щоб ви творили бойові студентські курені, але щоб ви йшли в народ та з ним і для нього працювали». Це стає причиною того, що дипломовані інженери йдуть працювати як звичайні робітники на фабрики, творять клітини, кадри по фабриках, школах, урядах. Все це творить моральну силу партії, все це працює та бореться за майбутнє «III Reich».
Сам Гітлер — син австрійського чиновника, був кімнатний живописець, бойовик німецької армії, незвичайно талановитий організатор, небуденний промовець, вступає у партію в травні 1919 року під порядковим номером 7. Швидко, завдяки своєму темпераменту, висувається у керівництво партії, творить її схему, військову силу. Вроджений диктатор, оточений штабом здібних людей, вимагає сліпого послуху, вміє імпонувати й бути головою партії. Один французький журналіст пише: «Гітлер – це чоловік, що любить Німеччину понад усе. Вона для нього є всім. Він увесь для неї». Навколо нього люди такі, як Goering, Goebbels, Feder, Dr. Frick, Strasser, v. Epp, Böhm, Rosenberg.
Націонал-соціалістична партія – це держава в державі. Це партія, яка являє собою копію державного апарату. Є в ній і відділ торгівлі, і виховання, і закордонних справ, і спорту, і пошти, і комунікації, преси, війська, тощо, Одним словом – партія може кожної хвилини взяти владу в державі. Незвичайно могутня преса, керована з центру, ширить ідеї, думки та накази до найдальших закутків Німеччини. Партія має понад 800 000 членів. Більше поки що приймати не дозволено.
Військовою силою, якою партія розпоряджає, є SS та SA. Це є регулярне військо партії. Зорганізоване за взірцем армії в дивізії, бригади, полки, курені, сотні — з добрими, досвідченими кадрами фахових старшин, розпоряджає моторизованими, авіаційними відділами та відділами зв’язку, кіннотою, вишколами, школами старшин, словом усім тим, чим має володіти армія. Армія – це гордощі партії. Люди повні посвяти, хоробрі, без страху, без скрупульозностей, готові на все. Свого часу пробував Гітлер ввійти в армію державну, творячи там свої клітини. Але заспокоївся. І, ще більше – заборонив вносити в державну армію політику, роздори, і тим ослаблювати її вартість і силу. Зате Гітлер дбає про верхівку армії, бажаючи мати там розуміння для своїх ідей та допомогу для боротьби з марксизмом.
Не зайвим буде представити в загальних рисах деякі питання, з якими націонал-соціалістична партія зустрічається.
Так ідея расизму, що є основою націонал-соціалістичної партії, а далі – методи та засоби боротьби партії (терор), – все це як суперечне науці церкви, силою факту, налаштувало церковні кола неприхильно до гітлеризму. Церква, вустами своїх очільників виступила з осудом гітлерівщини. Не засуджуючи цілей, церква осудила методи її, як такі, що суперечать католицькій моралі. (Голова церкви, папа римський не проявив себе в тій справі ніяк). Причину осуду гітлерівщини католицькою церквою треба шукати ще й у тому, що рух цей творить нову містику, нову національну релігію. Церква протестантська не виступила ясно – ні «так», ні «ні».
В справах закордонної політики партія заявила рішуче проти Версальського договору та системи, яку той приніс Європі. Тому, що опорою існуючої політичної системи є Франція, то до останньої становище партії абсолютно негативне. Але все таки, питання Ельзас-Лотарингії партія не порушує, просто з тих причин, що це питання може вирішити тільки війна. До тої війни Німеччина тепер не здатна. Але законом є ненависть проти Франції.
Щодо Бельгії, то тут кісткою незгоди є справа німецьких земель, що перепали Бельгії – повітів Евпен та Мальмеді.
Щодо Австрії, то партія вірить, що раніше чи пізніше злука між Німеччиною та Австрією мусить відбутися, незалежно від волі цілого світу. Справа соборності для партії є обговореним питанням і його реалізація – це лише питання часу.
До Англії партія ставиться лояльно, вважаючи її за головний чинник європейської політики. У пресі партія використовує кожну нагоду, щоб доказати потребу існування сильної Німеччини. Цілковито уступає Англії її володіння на морях. Деякі наслідки такої політики, можливо будуть при розгляді мандатів на колонії. Та це – пісня майбутнього.
Для підмоги в боротьбі проти сьогоднішньої Франції та теперішньої системи в Європі партія має союзника в Італії, яка ставиться до гітлерівщини прихильно. Поки що партія мовчить про справу Тіролю, де мешкає понад 500 600 німців, які є предметом італійського асиміляційного процесу. Це й є точка, в яку опозиція б’є, виступаючи проти гітлерівщини, мовляв, Гітлер прирікає на повну загибель німців у Італії. Однак, коли «Anschluss» (з Австрією) стане доконаним фактом, чи не схоче велика Німеччина мати доступ до Адріатичного моря? Чехословаччина має сильний гітлерівський рух між своїми німцями, яких в партії нараховують до 80 000. Депутати цієї партії засідають у парламенті. Партія висуває клич самовизначення народів для земель, заселених німцями.
До Польщі ставлення таке, як і у всіх без винятку німецьких партій — ненависть, погорда, війна (Данцігський коридор, Сілезія).
Партія не хоче бачити великої Росії, тому ставиться прихильно до створення української держави, яка ослаблювала б і Росію й Польщу.
Націонал-соціалістична програма настільки відповідає сьогоднішній німецькій ментальності, що кожний уряд німецький проголошував ті чи інші точки програми Гітлера, як підставу своєї політики, щоб послабити напір націонал-соціалізму й щоб уникнути перевороту. Але й тим самим партія націонал-соціалістів перестає бути одиноким носієм ідеї, що їх справді перша висунула, але які вросли в народ і стали «вірую» навіть теперішньої, офіційної, дарма, що не націонал-соціалістичної, Німеччини. Це є заслуга партії, що вона примусила й уряд і народ думати її думками та йти дорогою, яку сама визначила. Вистачить вказати, що, наприклад, партія виготовила цілу низку господарських планів, якими опанувала 14 мільйонів виборців минулого року; зокрема «ні гроша більше репарацій» — цей клич остаточно й прийняв спершу уряд Брюнінга а потім й фон Папена за свій. Скасувати велику земельну власність й дати кожному шмат землі, щоб навчити людей цінити рідний край, а з іншого боку – створити середній стан, селянський, що стане найсильнішою опорою проти більшовизму. Це – наступні гасла, яким уряди йшли назустріч, даруючи безробітним невеличкі оселі під містами, де вони проживали б зі своєї праці й полегшили тяжке становище уряду. Навіть щодо постулату ліквідації банків і великих фінансових концернів і заміни їх корпоративними установами (хоч як цей пункт навіть у самій партії є неясним), все ж і тут уряди частково пішли за домаганнями партії, руйнуючи фінансовою політикою десятки дрібних банків та підтримуючи лише кілька груп, зокрема, звісно, D. групу. Так само дотеперішні уряди взяли “за свої” деякі інші пункти програми партії.
Нова течія, яка прямує до відродження Німеччини, викликала, ясна річ, крик тривоги й страх у противників. В першу чергу заворушився цілий жидівський світ; світова преса, майже вся в жидівських руках, виступає всюди та всіми засобами проти гітлеризму. «Демократія, пацифізм, гуманітарність» — ось слова, що ними розкидаються на всі сторони. А водночас бачимо натиск на німецьку владу, примушування, інтриги, шантаж, все з одною ціллю — не дати дійти до остаточної перемоги Гітлерові. Вуличний терор був донедавна буденним явищем у Німеччині. Проти гітлерівців пішли в рух боївки комуністів і соціалістичного Reichsbanner-у. Різня йшла по всіх кутках Німеччини.
До приходу уряду фон Папена Гітлер був на вершині своєї могутності. Вже говорилося про похід на Берлін, за прикладом походу на Рим, що його здійснив у 1922 році Муссоліні. Світ вже чекав на диктатуру Гітлера. Французька преса вже навіть писала, що кращий Гітлер та одна, тверда влада, ніж Німеччина у вогні громадянської війни та можливої більшовицької революції. І в Німеччині пересічний німець бажав такого чи іншого рішення, щоб вже врешті настав спокій. Але – Гітлер не наважився.
Які причини не дали тоді Гітлерові зважитися на завершення своєї довголітньої праці? Чи впевненість Гітлера, що армія та поліція, представлені добірним матеріалом і не подібні до деморалізованої італійської армії часів «походу на Рим», поступили би так, як сказав уряд? Тобто, виступили б проти Гітлера? Чи непевність, що народ піде за ним проти старого Гінденбурга? Та факт, що Гітлер не наважився поставити на одну карту – «або пан або пропав» і прогайнував час; — став зворотньою точкою у рості партії. Наступні вибори до парламенту, на яких Гітлер втратив кількадесять депутатів (хоч і далі мав найсильнішу партію) були доказом того. Не довелося наказувати Гітлеру, не зміг виплисти зі свого бистрого, шумного потоку на широке море — то мусів уступити місце диктатурі фон Папена, а потім Шлейхера. Папен, а фактично Шлейхер, зрозуміли, що Німеччина потребує диктатури, створили її, розігнали парламент, поліцію, пруський уряд та без спротиву ні з боку комуністів, ні соціалістів, ні демократів (чого боявся якраз Гітлер!) — взяли в свої руки керівництво Німеччиною. Разом із тим протигітлерівський уряд бере головні точки програми Гітлера, крім того постановив утворити армію праці для молоді, щоб тим способом відібрати у Гітлера рекрутів і чоловіцтво SA. Не був також корисним для гітлерівщини проект рівноправності зброєння, що передбачає обов’язкову військову службу, бо частина молоді силою факту йшла би в армію, а не підсилювала би SA і SS. Також проект державного контролю над спортивними і військовими організаціями був спрямований проти націонал-соціалістів. Отже уряд, спершу фон Папена, потім Шлейхера, силою авторитету Гінденбурга та пунктами програми Гітлера підривав націонал-соціалістів. Положення для гітлерівщини погіршилося після послаблення Папена, коли-то знов відкрилася перед Гітлером можливість отримати владу. І на цей раз розмах гітлерівщини стримав сам Гітлер, пішовши на поступки, комбінації тощо. Почалися вже і внутрішні потрясіння у партії. Та зворотній момент наступив 30.01.1933 р. коли Гітлер став канцлером, поділившись владою із німецькими націоналами. Найближче майбутнє (а, зокрема, нові парламентські вибори, заплановані на початок березня) покаже, чи вдасться націонал-соціалістам взяти владу в цілості до своїх рук та який вплив на розвиток націонал-соціалізму і реалізацію його гасел буде мати отримання ним влади. Однак без огляду на те, чи вдасться Гітлеру захопити всю владу до своїх рук та навіть у випадку, коли б націонал-соціалістична партія ніколи вже не мала того значення, що на початку 1932-го, треба ствердити, що націонал-соціалізм штовхнув німецьку політику на нову колію, підготував світову думку до далеко йдучих виступів німецьких урядів, ще перед взяттям влади Гітлером, а німецькому народові дав зміцнене почуття сили, значення і ваги в світовій політиці, виховав нову масу молоді, готової до посвяти, пробудив Німеччину до дії та на довгий час поставив мур більшовицькій революції в Німеччині.
Ф.Ш. Дещо про німецький націонал-соціялізм // Розбудова Нації. – Прага. – січень-лютий 1933 року. – с. 30-35
Відгуків: 7
Додати відгук
Найлютiший ворог дав нам гарний приклад й науку, краще нiж всi “друзi”. Не можна не поважати цю людину
Чи існують якісь припущення щодо ймовірного авторства цієї розвідки ?
Конгрес США, Європарламент і українська ідея-вірус
На сьогодні українство займає оборонну позицію, враховуючи політичні реалії і той факт, що основних антиукраїнців поки що не відспівано.
То ж як нам поводитися?
Що говорити?
Як діяти?
Не секрет, що чимала частка нас досить байдужа і дезорієнтована. Не знає, що відбувається і чим це нам загрожує. Статистично ця чимала частка є у кожній країні і відображає природній розподіл людей за активністю та поглядами. Ситуація в Україні, на додаток до всього, ще й значно ускладнена порівняно значною кількістю “хахлофф” – зкацаплених українців. Провідні ЗМІ перебувають у лапах україножерів.
У цивілізованих країнах у титульного етносу (британців, німців, французів) не виникає питань із самовизначенням. У багатьох українців виникає, позаяк над цим працюють усілякі підмавзолейні політтехнологи. Слово “підмавзолейні” я вживаю свідомо, щоб не вживати “кремлівські”.
Навіщо?
Щоб почати контролювати ворога ще до того як з ним зіткнутися. Приміром, ворог називає себе “Дєятєльный”, а ми скрізь будемо вживати власну назву для нього: “Дятел”. Відчуваєте різницю?
Саме з цією метою Армія США дає радянським, а нині російським озброєнням власні назви. Наприклад: “Фішбед” (спляча риба) – для винищувача МіГ-21.
Подібне слово-вірус вже давно й успішно облетіло всю Україну і застосовується на вулицях і форумах, проте не в телерадіогазетних виданнях зі зрозумілих причин.
І слово це – “КАЦАПСТАН” (давньоруська назва сучасної РФ).
Порівняйте: Казахстан, Киргистан, Кацапстан, Чуркестан, Урюкстан…, достатньо?
Шляхетні розваги для інтелектуалів:
Знайдіть якого-небудь упослідженого хахла, що ще слово не чув, і в розмові доречно це слово застосуйте, щось на кшталт: “…ну, в Кацапстані, крім двох бід — доріг і дурнів, як на мій погляд, є ще й третя — самі кацапи…”. Уважно поспостерігайте, як той повільно усвідомить що й до чого, і розпливеться у чесно заробленій посмішці від важкого інтелектуального асоціювання. Привітайте себе з перемогою й купіть собі цінний подарунок — завдяки вам ще один хахол упізнав папуасів, яких раніше впритул не бачив.
Отже, висновок:
1. Слід все підряд охрещувати власними влучними назвами — Кацапстан, Яйцевінкович, темник, тушка тощо.
А тепер ближче до головного. Спочатку трохи статистики.
Якщо вірити кучмівському перепису населення, то кацапів у нас десь з 17%. Кацапомовних же значно більше. І ці кацапомовні голосують за прокацапські партії. Приклад: половина України голосувала за прокацапського Яйцевінковича. Отже, за нього проголосували і 17% кацапів і 33% українців (якщо не брати до уваги фальсифікації).
Саме про цих 33% і йдеться — як нам відліпити їх від усього кацапського, азійського і повернути до українського, європейського?
Ось тепер запитаємося: чому українці окацаплюються? З часів відновлення державності стільки зусилль докладено, щоб навчити рідної історії, мови, музики, літератури, культури. І це відбувається не тільки тому, що в Україні занадто багато чужинської історії, мови, музики, літератури, культури.
Приклад совдепії: “три братніх народи”. Тобто кацапи “піднімаються” до рівня нас з білорусами, ніби вони рівні нам (ха!), такі ж слов’яни (ха!), ніби ми їх зовсім не колонізували (ще раз ха!), і буцім то вони зовсім не папуаси і не Орда (ха! на закінченя)!
Приклад зараз: на моніторах київського метрополітену картинка — цей день в історії – створено британський гурт “The Beatles” і російський “Машина времени”. Тобто кацапи поспіхом працюють над тим, щоб штучно підняти уявлення про себе в очах українців до високого європейського рівня.
А ось який вигляд має те саме повідомлення після відспівування україножерів: на моніторах київського метрополітену картинка — цей день в історії – створено монгольський гурт “Ысцыкхуль кырдык” і російський “Машина времени”. Тут кацапське займає належне їм місце і має вигляд в очах українців як азійське, меншовартісне, і як наша колишня колонія Русі (над цим ще треба попрацювати).
Використаний прийом називається “ПОЗИЦІОНУВАННЯ”.
Це коли щось порівнюється з уже відомим і від цього порівняння відразу стає зрозумілим яке воно.
Тобто прийом “позиціонування” як ідея-вірус стократно зміцнить і підтримає нашу вдячну роботу з розвитку нашої історії, мови, музики, літератури, культури.
Все нове — це забуте старе. У випадку України це ще й інформаційна ізоляція. Тому що провідні ЗМІ перебувають в лапах україножерів.
Але на нашому боці цивілізований світ і Інтернет. Зайдіть на франко-німецько-англо-італо мовні форуми, погортайте офіційні документи Європарламенту, у тому числі стосовно України.
Депутати Європарламенту, конгресмени США, лорди Британії давно вже говорять і мислять категоріями штибу “…вихідці зі знатних білих протестантських родин…”, “…гетто чорної Африки…”, “…дика Азія…”.
Тому документи Європарламенту пишуть про Україну: початок цитати,- “…натуралізовані росіяни, що отримали українське громадянство, мирно уживаються з корінним білими українським населенням, історично відомим своєю толерантністю, віротерпимістю та відсутністю расових упереджень…”,- кінець цитати.
Ось і все. Зрозуміло хто тут ху?
Престижно бути білим європейцем.
Непрестижно бути жовтим азіятом.
Тепер зрозуміло, як потрібно писати, говорити і що робити? Подібні висловлювання не справлять якогось враження на пересічного українця, (мало кому на думку спаде, що подібні словесні виверти мають неаби яку силу), але тільки не на хахла!
Шляхетні розваги для інтелектуалів:
Знайдіть якого-небудь упослідженого хахла, що ще не чув про позиціонування, і в розмові доречно скажіть щось на кшталт: “…ну, росіяни у нас мирно уживаються з родинами білих українців-християн. І, хоча Схід — справа тонка, ми, загалом, позбавлені расових упереджень…”.
Основне: не позбавляйте людей власних перемог, не говоріть про азіатів чи жовтопиких чи про необрізаних екс-мусульман чи ще про щось подібне. Людина має сама зробити ці висновки. Люди притримуються власних висновків, а не нав’язаних чужих.
Уважно поспостерігайте, як той повільно усвідомить, що й до чого, і розпливеться у чесно заробленій посмішці від важкого інтелектуального усвідомлення, хто він і вже з ким він. Привітайте себе з черговою перемогою й купіть собі другий цінний подарунок — завдяки вам ще один хахол зробив крок від азіятів до Євроукраїни.
Отже, висновки:
1. Варто охрестити все власними влучними назвами — Кацапстан, Яйцевінкович, темник, тушка тощо.
2. Позіцонуйте білих українців відносно азіятів кацапів та одночасно, з суто європейською шляхетністю, наполягайте на відсутності в українців расових упереджень що до них.
З нами Інтернет і соціальні стереотипи світу, який мислить і спілкується в умовах глобалізації. І ми завжди будемо праві, і наші, за допомогою позиціонування сформульовані висловлювання, з розумінням справи вислухає 100% світового політикуму, особливо коли в Кацапстані на кожному кроці лементують про те, яка вона файнюча азійська країна.
Тут потрібно розуміти, що ми не прагнемо когось нагнути чи гнобити, росіяни самі страждають від КДБшного режиму. І розбудовуючи Україну, ми допомагаємо не лише собі, а й нашій колишній колонії Русі.
Білий українець-християнин
Найлютіший наш ворог – сіонізм, навіть не росія з її фінськими племенами й ненавистю до українців у корінні своєї свідомості. А Гітлер був якщо не другом, то вчителем. І є ним сьогодні. Події Другої Світової в плані знищення українців не від Гітлера. Але це довга розмова.
Подивився б я на вашу прихильність до цього “учителя”, якби, не дай Боже, сім’ї ваших дідів, чи бабусь, були закатовані його підлеглими. Вам скільки років? Ви хоч розумієте, що кажете?
Проблеми зомбування росіян. Аналітичні матеріали політтехнологій.
Проблемами промиванням розуму натовпу завжди переймалися вожді усіх часів і народів. Політична пропаганда є основою самого існування колишньої колонії Руси-України, сучасної Російської Федерації. У цій аналітиці детально описано аспекти організації політагітпромпропаганди по-московськи. Розкриваються етапи зомбування й програмування пересічних росіян, а також наводиться спосіб вступити в контакт із зомбованою людиною, щоб вирвати її свідомість з-під зомбуючого впливу і досягти згоди хоча б з вузького й суто специфічного кола питань. Аналітичні матеріали політтехнологій пригодяться як професійним українським політтехнологам, керівникам українських партій та рухів, телеканалів, періодичних видань, вищому керівництву української держави (проукраїнського Президента і його команди), міжнародним дипломатичним службам, так і широкому колу небайдужих українських читачів, що власними свідомими поглядами й зусиллями рухають Україну до свободи.
План.
1. Вступ. Народжене в підлості “Государство Российское”.
2. Комплекс меншовартості.
3. Хайль Гітлер!
4. Брехливий і ще брехливіший.
5. Держиморда.
6. Ти чиїх холоп будеш?
7. Выпьем за любовь! Зааа-лююю-бооовь! Пусть звенит хрустальная слеза!
8. Підеш на ліво…, підеш на право…, підеш прямо…
9. Обличчя ненависті.
10. В Радянському Союзі сексу нема!
11. Тотальна війна.
12. Москва, звонят колокола!
13. Мой номер 245, на телогреечке печать, мне часто снится за колючкой…
14. Этааа, йа же русскайя чэловэка, однако! Слюшай, дараґой, да, нэт, а?
15. Україна – не Росія.
16. Нові росіяни.
17. Вирвати жало у гада.
18. Український буржуазний націоналіст.
1. Вступ. Народжене в підлості “Государство Российское”.
Повністю зрозуміти витоки й мотиви московського політагітпрому неможливо без розуміння історичних причин появи на політичній мапі світу такої країни і її назви – Росія.
Зустрічайте історію про крадіжку української історії.
Мотиви до крадіжки української історії з’явилися відколи князь Московії Петро 1 перебував у Європі. Сучасні російські історики туманно й плутано пояснюють як він там опинився (а московські князі традиційно ніколи не їздили за кордон), що він там буцімто інкогніто й слухняно вчився будувати кораблі в Нідерландах. Насправді Петро 1 відбував покарання за те, що посмів замахнутися на рівність з європейськими монархами. Невідомо, як він “откинулся”, очевидно зека викупили за шалені гроші, але саме після відбуття покарання за відсутність знатного родоводу, гідного європейських монархій, він і заходився після відсидки “прорубувати вікно в Європу”.
Це був комплекс заходів.
Під хрестом Московської православної церкви був півмісяць — щоб якось спробувати об’єднати християнство та іслам. Питання було однозначно вирішено на користь християнства (бо європейці християни). Згодом питання перенесення Патріархату з Києва (Русь) до Москви (Московії) було вирішено у суто московський спосіб — уповноважену делегацію з Константинополя зачинили й морили голодом і холодом, і, слабкі плоттю, вони дали дозвіл на це перенесення. Нині це має релігійний конфлікт — канонічний Патріархат у Москві, Владика Вселенський Константинопольський відмовився визнати канонічною УПЦ(КП), (Українську Православну Церкву Київського Патріархату). РПЦ та її псевдоцерковне утворення на території України РПЦ(МП) вимагають (!) від антиукраїнського уряду України припинити реєстрацію УПЦ(КП), а храми передати РПЦ. Вже є заява першого українського священика УПЦ(КП) про самоспалення, якщо таке відбудеться.
Потім Петро 1 з мусульманських халатів, чалмів і ятаганів перевдягнув московський аул у європейський одяг, благо Київ був близько й далеко їхати по останні модні європейські колекції було не потрібно, навчив їх пити вранці каву (по-європейськи), курити, а жінок випустив з гаремів (теремів).
Але як йому піднятися по роду до славних європейських монархій? Можна, якщо одружиться на європейській принцесі. Але він був в очах європейців тим же сарацином, і такий шлюб був немислимим, навіть за шалені гроші. Коло замкнулося. Безвихідь.
І знову було віднайдено безпрецедентне, суто московське рішення — “гусарик” Петро 1 вкрав історію Руси-України!!!
З 1713 року він наказав писати, що Московія відтоді не Московія, а Росія (через поголовну неграмотність тодішніх московських писців назву країни “Русь” написали неправильно, тому й вийшла назва “Росія”, замість “Русь”). А сам він “з понтом” має шляхетне походження від руських князів, і, отже, є рівним європейським монархам. Наказ включав заборону вживати назву Московія — тільки Росія, книжки спалювалися, документи переписувалися.
Саме в 1713 році й було народжено в підлості “Государство Российское”.
Саме з 1713 року Московське князівство перестало називатися Московським князівством і стало називатися Російською імперією (тому що наша з вами Русь-Україна, браття українці, в давнину була імперією).
Саме тому не було ніякого підписання Переяслівського пакту між Україною і Росією у 1648 році. У ті часи ці країни називалися Князівство Руське і Князівство Московське.
Саме тому “Київ мати міст руських” а не “русских”! Простіше кажучи цей вислів означає “Київ – метрополія”.
Через поголовну безграмотність згодом виник ще один історичний казус – за європейським зразком стали називати народ
московитів великоросами, а русичів-русинів-українців малоросами. У тому розумінні, що ті великі, величаві, значні, а ті маленькі, жаліднюгі, вторинні. Тут все переплутано з точністю до навпаки.
Великою Грецією називали грецькі колонії, а Малою Грецією — власне, саму Грецію-метрополію. Великою Британією називали колонії Британії, а сама Британія — це острови, це метрополія. Тому Британія з усіх сил намагається закрити домен .gb також і для того, щоб не нариватися на плату по позовах народів, які британці жорстоко колонізували і відхреститися від цієї частини своєї історії.
Із суто дикунською обмеженістю Петро 1 (та його наступники) наказав скуповувати, красти, спалювати в Європі карти, де Русь зображена Руссю, а Московія Московією, щоб стерти історичну пам’ять. Натомість ці карти замінювалися фальшивками, де замість двох країн Русі й Московії було зображено одну — Росія. Європейські письменники за гроші фабрикували замовні книжки, де стверджувалося, що Московія це Росія. Це досягло таких масштабів, що пізніше навіть великий Вольтер не гребував брати гонорари за написану брехню від цариці Катерини.
Зрозуміло, що освічених європейців це не могло обманути.
З плином часу наступні, тепер вже не московські, а російські (бо помінялася назва) самозванці-царі й царівни (бо формально незалежності Московському князівству ще жоден Князь Київський не давав, і в архівах жодного подібного документу нема) зі шкіри геть пнулися, щоб довести так звану вищість “велікарусскаґа насєлєнія” і нижчість всіх інших й активно переписували й фальшували історію.
Більшовики у 1917 р дещо змінили формулювання брехні – “Русь є колискою трьох братніх народів”.
У сучасній РФ цьому аспекту пропаганди привладний режим дав зелене світло по-справжньому масштабних фальсифікацій і перекручень.
Приклад брехні: в історичних фільмах, мультфільмах, коміксах, книгах тощо зображено давніх московських князів і тогочасний місцевий люд за типом світловолосих блондинів угро-фінів, християн.
Правда: в той історичний період Москва була суто ісламською країною, з обрізаним і непитущим чоловічим населенням, на Красній площі завивав муєдзин і рядами навколішки п’ять разів на день молилися Аллаху правовірні москвичі, а Москвою правили хани.
Гадаю, всім стало зрозуміло, з якими труднощами зіткнулися наступники Петра 1 в галузі пропаганди при встановленні контактів з Європою, коли усвідомили з яким контингентом їм доводиться працювати – якщо переконати своїх азіятів і мусульман в тому, що вони є білими людьми, ну, майже білими, ще якось можна, то переконати європейців – це навряд. Цим і пояснюються поразки й невдачі подальших пропагандистських кампаній.
Крім цього аспекту пропаганди після гучного краху СРСР до проблем московських урядників додався ще один головний біль – як вберегти від розвалу той територіальний залишок, що залишився і який так само стрімко плине до розвалу.
2. Комплекс меншовартості.
Росіяни завжди відчувають комплекс меншовартості що до українців з цілком зрозумілих вищеописаних причин. Як це так? Вони нині мають велику територію, атомну зброю, сяк-так можуть ще проканати з понтом вони огризок “вєлікой дєржави”. А виявляється вони звичайні папуаси, мешканці колоній, околиці імперії, яких Русь-Україна, тобто наші з Вами, шановний читачу, пращури, колонізували, дали свою релігію, іншу мову й культуру, навіть історію! Ми забрали в них все, що лишень можна забрати в народу не знищуючи його фізично.
Та ще й залишили їм на згадку шматочок крайньої плоті – їх перестали обрізати.
Є від чого казитися, як на їх думку!
Офіційна російська історія на сьогодні найбільш брехлива й заплутана й замовчана в світі в усі її часи й що до всіх періодів історії.
3. Хайль Гітлер!
Як і 50 років тому так аж до скорого краху “імперії зла”:
- основою основ,
- альфа і омегою,
- червоною ниткою,
- найважливішим з важливого,
- найкращим з найгіршого,
- першим з головного,
- позачергово з першочергового,
- основа й уток,
- найсуттєвішим з усіх дурниць,
які регулярно видає на гора недолугий московський політагітпром з метою вкрай невдячною – зомбувати й закодувати пересічного росіянина, щоб зробити його слухняним і 100% керованим інструментом привладного режиму, є використання теми, ідеї й слова “нацизм” та їм подібних і з ним асоційованих.
Це такі слова та ідеї як:
- нацизм
- фашизм
- гітлеризм
- пропаганда доктора Гебельса
- гітлерюгенд
- фашистські запроданці (посіпаки, прислужники, українські буржуазні націоналісти, зрадники, наймити тощо)
- Адольф Гітлер
- Геринг
- тотальний
- Рібентроп
- Люфтвафе
- Вермахт
- СС
- СД
- фюрер
- Курська дуга
- безумовна капітуляція
- Третій Рейх
- тощо.
Однозначно негативний контекст цих слів і ідей використовується для очорнення й “опусканя” теми, яку треба очорнити й “опустити”, і в той же час для поправлення підупалого морального духу, тіпа “Этааа, мы выиграли войну, однако!”.
Приклад: політичні перегони між В.Ющенко і В.Януковичем.
Брехня з асоціюванням: у Донецькій і Дніпропетровській областях на біг-бордах було розміщено фотомонтаж обличчя В.Ющенко в уніформі офіцера СС.
Пропагандистська ціль: зменшити високий рейтинг В.Ющенко, у спрощено-примітивній формі показати за кого треба голосувати, а за кого ні.
Правда: наймані московські політтехнологи маніпулюють свідомістю зомбованих, натуралізованих в Україні росіян.
Приклад: початок війни між Третім Рейхом і СРСР.
Брехня: фашисти віроломно напали на комуністів.
Правда: Й.Джугашвілі роками готував окупацію Європи згідно ще більшовицького плану “світової революції” (той же пакт Рібентропа-Молотова) й сам готувався напасти першим, тому А.Шикльгрубер змушений був напасти превентивно, на два тижні раніше, про що чудово розповідає в своїй книзі “День М” В.Суворов.
Приклад: чий внесок у перемогу в 2СВ є вирішальним Союзників чи СРСР?
Брехня: саме радянський народ зупинив Гітлера під Москвою, і виніс на собі весь тягар 2СВ.
Правда: й А.Шикльгрубер і Й.Джугашвілі мали контакти й прагнули отримати допомогу США для перемоги у війні. Проте явний антисемітизм німців (і явний, але на той час прихований антисемітизм росіян) схилив єврейських банкірів Нью-Йорку надати допомогу Й.Джугашвілі, щоб першим розгромити Третій Рейх (щоб через 50 років другим розгромити СРСР). Це вилилося у ленд-ліз – поставки США в СРСР протягом війни танків, літаків, тушонки, стратегічної сировини тощо на 160.000.000.000$ у цінах 2008 р. Тільки і лише ця допомога дозволила в розгромний 1942 р. зупинити наступ Вермахту і відвернути поразку СРСР й евакуацію не лише підприємств а й функіонерів Москви за Урал, та припинити сепаратні переговори з німцями про капітуляцію і розділ території СРСР.
Приклад: у 1943 р німецькими військами у Вінниці, Биківні, Бабиному Яру знайдено групові поховання з десятками тисяч розстріляних і закатованих українців.
Брехня з асоціонуванням: Совінформбюро СРСР звинуватило у геноциді Гестапо й СС.
Правда: убиті українці є справою рук каральних органів НКВС.
4. Брехливий і ще брехливіший.
Як правило скрізь і завжди застосовується брехня повна, без усіляких тонкощів, вивертів, інтелекту, яку адаптують залежно від ситуації яка виникла для досягнення тих чи інших пропагандистських цілей. Це робиться тому, що контингент, з якими доводиться працювати московським політтехнологам, просто не сприймає брехні складної, тонкої іронії, шляхетного гонору чи витонченої інтриги.
Приклад: катастрофа російського Ту-154 під Дніпропетровськом.
Ситуативно: це пов’язано з Україною.
Адаптована брехня: винні українські авіадиспетчери.
Ступінь брехні: 100%.
Пропагандистська ціль: дискредитація України, її керівництва, створення антагонізму до всього українського.
Правда: помилка пілота.
5. Держиморда.
Пропаганда характеризується абсолютною безапеляційністю тверджень. Адже розраховано цей інформаційний продукт виключно на місцевого споживача, що відрізняється спитістю, тупістю, малою спроможністю до аналітичного мислення, апатичністю. Тому в розум такому суб’єкту закласти брехню можна тільки й тоді, коли закладку чітко сформульовано зумисно примітивними й категоричними твердженнями, вона коротка, не містить “води”, має тривожний емоційний контекст.
6. Ти чиїх холоп будеш?
Колишні зневажені холопи Руси-України, вони зневажають всіх і вся.
Приклад: космічний політ першого українського космонавта Л.Каденюка.
Ситуативно: це пов’язано з Україною.
Зневага: цей ботанік, поки всі серйозно працювали, займався, бачите, квіточками.
Пропагандистська ціль: дискредитація України, українства, глумління над всім українським.
Правда: Л.Каденюк, згідно міжнародної програми, виконав важливі досліди з рослинами, що можуть регенерувати повітря під час тривалих космічних місій до інших планет.
Приклад: виступи коміка М.Задорнова, що один з небагатьох має ліцензію на критику вищого кремлівського керівництва.
Зневага: американці тупі, вони й гадки не мають, що бензин можна розводити, смажити шашлик на дні сухого басейну, а п’яним за кермом від величезної кількості випитого можна бути на стільки, що поліцейський вимірювач показує “смертельна доза”.
Правда: це маніпуляція московського політагітпрому зомбованими росіянами, щоб “опустити” американців в очах росіян, тіпа РФ теж з понтом “супердержава” (США на сьогодні є найпотужнішою і найрозвиненішою країною планети).
Приклад: вузькоокий (косоокий), чурка (урюк, хачик), хахол, чухонец, пиндосы (США – Пиндостан).
Правда: це російські глумливі назви національностей японець, китаєць, чеченець, вірмен, українець, литовець, американець, щоб використовуючи принизливі назви вивищитися хоча б у цьому.
7. Выпьем за любовь! Зааа-лююю-бооовь! Пусть звенит хрустальная слеза!
Приклад: Анекдот. Щоб уникнути непорозумінь за кордоном з упізнаванням особи за фотографією в паспорті, МЗС РФ радить російським громадянам для отримання закордонного паспорту здавати фотографії обличчя вже в дуже п’яному стані.
Алкоголь.
Це першооснова, підґрунтя пропагандистських технологій Москви.
Чому?
Щоб привести багатонаціональне і дуже різношерстне населення до якогось спільного знаменника їх усіх посилено споюють. Майже всі росіяни – це люди з “азійським геном” які елементарно спиваються. Горілки в Росії багато, вона досить хорошої якості за порівняно помірну ціну. Росіяни тому не є наркоманами, що вони є алкоголіками. Традиції пиття тут усіляко культивуються й підтримуються ЗМІ. З хронічно отруєним алкоголем мозком порівняно простіше працювати ніж зі здоровою, тверезою людиною.
На відміну від України, де основу політпропаганди становить бажання тієї чи іншої політичної сили отримати згодом перемогу на виборах, в РФ давно вже нема виборів як таких – там перемагає той хто їм треба. Тому після гучного краху Радянського Союзу до проблем московського привладного режиму додався ще один головний біль – як вберегти від розвалу той територіальний залишок, що залишився і який так само стрімко йде до розвалу. Можна сказати, щоб керувати спитими людьми треба мати саме таку технологію. А можна сказати, що в міру споювання населення технологія стала саме такою. На тверезих і розумних людях подібні “дешеві понти” просто не працюють. Тому привладний режим РФ зацікавлений в спитості і крайній тупості самих росіян.
Також завдяки тотальній спитості зомбовані й запрограмовані люди, чиновники, місцеві ЗМІ стали тотально керованими.
Приклад: вранці провідні російські телеканали оголошують, що на місці злочину мешканцями міста затримано співробітників ФСБ, що закладали вибухівку під будинок, що всі ці вибухи справа рук ФСБ з метою створення образу ворога й збільшення популярності тодішнього привладного керівника, який виступить в ролі переможного захисника і рятівника суспільства, транслюються викривальні репортажі.
Керованість: увечері всі російські ЗМІ (всі 100% без виключення) “нічтоже сум’яшися” спокійно повідомили, що то просто проводилися навчання на предмет перевірки пильності місцевого населення.
8. Підеш на ліво…, підеш на право…, підеш прямо…
Пропаганда має векторну спрямованість залежно від політичної ситуації.
Приклади:
- Чечня
- Грузія
- ПРО в Європі
- Україна
- олігархи (для місцевого вжитку)
9. Обличчя ненависті.
Є багато форм, способів і методів помістити в розум людини інформацію у спотвореному вигляді. Приміром, замовчування, теж є непоганим способом виховати наступне покоління совгромадян під час СРСР. Проте сучасному росіянину просто недоступні вищі матерії абстракцій. В масі своїй він перебуває в надто поганому стані. Йому треба все розжувати та покласти до рота. А привладний режим на додачу до всього ще й боїться, що якщо про щось забути й не сказати, то місцевий люмпен може ще й не так як треба все зрозуміти. Ну не розуміє алкоголік по-хорошому, розуміє лише по-поганому.
Приклад: перекручування інформації в СРСР і РФ про УНР, Директорію тощо.
Негатив: про українські визвольні змагання 1920 рр.
Правда: пропагандистська ціль – це дискредитація України, всього українського, створення антагонізму до українців як до недолугих зрадників.
10. В Радянському Союзі сексу нема!
Як це не дивно, але секс-скандали в РФ по типу західних (коханки, стриптизерши, М.Левінська) неможливі в принципі. Пояснюється це дикою мовою – матюками, де є брутальні назви для статевих органів і збочень. Відповідно, так вони живуть і діють. Алкоголь і кримінал геть нівелювали норми суспільної моралі, а в традиціях азійського суспільства цілком нормально мати кількох жінок. Тому Содом і Гоморра для них це норма життя і якогось особливого негативного відгуку з метою використання в пропаганді не викликають.
Приклад: компрометуючий відеосюжет по телебаченню про одного з політиків в стилі “мужчина в бані з дівчатками”.
Наслідки: протилежні очікуваним – во мужик дає, він ще щось може, а що тут такого!??!!
11. Тотальна війна.
Все російське суспільство наскрізь пронизане антагоністичною пропагандою до інших країн і народів: телебачення, музика, кіно, література, газети, останнім часом інтернет. Зі знищенням СРСР давно минули ті часи, коли московське телебачення називало якийсь народ “братнім” чи “дружнім”. Якщо послухати сучасне московське телебачення, то складається враження, що РФ оточено вкрай недоброзичливими країнами і блоками і в РФ нема друзів. Постійно формується уявлення про вороже оточення. В ліпшому випадку ставлення нейтральне.
Приклад: антиамериканські дії Венесуели і її підтримка привладним режимом РФ.
Правда: привладний режим РФ після краху СРСР прагне створити враження, що вони ще залишаються сякою-такою, а “супердержавою”, що їх суперник США, зовсім забуваючи, що США відносно далеко, а справжня наддержава Китай з її прагненнями повернути собі весь Сибір і Далекий Схід, загарбання яких Росією в основному завершилося після Другої Опійної війни, близько.
ФСБ створює спецгрупи “тролів” для форумних боїв. Про це мало говорять, але як трофеї з переможеної Німеччини комуністи вивозили до СРСР не лише станки з сучасною бойовою технікою й меблями, а й розробки фашистських психіатрів у галузі тотального промивання мозку. З часом до цього додалися цікаві форми роботи агітаторів з Північної Кореї та маоїстського Китаю.
Результат – майже 100% керований всеросійський інформаційний простір і майже 100% зомбовані й запрограмовані споживачі інформаційного продукту.
12. Москва, звонят колокола!
Одна з вимог – показувати Москву як пуп землі й об’єкт бажань у позитивному розумінні. Всі герої фільмів, книжок тощо їдуть “пакарять Маскву”. Москва позиціонується як головний керуючий і стабілізуючий чинник по відношенню до окраїн. Є просто немислимим, якщо почнеться пропаганда якогось іншого центру тяжіння, не має значення це культурний, релігійний чи ще якійсь.
В цьому й полягає слабкість системи – варто такому центру (у вигляді географічному, віртуальному, духовному, культурному тощо) з’явитися й почати “розкручуватися”, як крах “імперії зла” стає близьким і неминучим й вона робить відчайдушні кроки по самозбереженню.
Приклад: поява нового лідера Г.Грабового.
Аспект центру тяжіння: духовний.
Самозбереження привладного режиму: арешт духовного лідера.
Правда: загроза дезинтеграції РФ.
13. Мой номер 245, на телогреечке печать, мне часто снится за колючкой…
Приклад: Анекдот. РФ – затюкана, забута Богом окраїна колишніх колоній Руси-України. Автохтонні росіяни. Мать і хахаль матері обговорюють майбутнє свого сина:
- Школу закінчить.
- Так, закінчить.
- В армію піде.
- Так, піде.
- А як з армії, то в колгоспі красти буде.
- Так, буде.
- Відсидить свою двушку чи трьошку.
- Так, відсидить.
- Жениться…
Кримінал є другим за своєю значимістю чинником політагітпрому в РФ.
Першим є алкоголь.
Алкоголь дозволяє привести біомасу до спільного знаменника на біохімічному рівні й утворити чудове підґрунтя для зомбування й кодування на рівні поведінкових реакцій.
Кримінал дозволяє привести біомасу до спільного знаменника на поведінковому рівні й утворити чудове підґрунтя для закладання директивних вказівок, щоб в цілому протягом початкового періоду життя людини завершити зомбування й кодування.
Росіянин, що не відсидів – не мужчина.
Це прямо й опосередковано культивується в суспільстві. Страх опинитися на зоні після зайвої чесності і принциповості на волі спонукає будь-кого бути як всі й не висовуватися. Влада спаяна з організованою злочинністю, а організована злочинність з владою. Відбувається повне ссучування населення. Зеків в зонах б’ють. Там повна беззаконність і безпрєдєл. Алкоголь і в’язниця перебувають дуже близько один від одного. Знімаються серіали, пишуться кримінальні романи й зона перестає бути для росіянина чимось небажаним. Навпаки. Він отримує порцію романтики й школу життя, якою колись була армія.
Все суспільство наскрізь пронизано уркаганськими “понятіями”, “тйоркамі”, “стрєлкамі”. Тут є ще й хабарництво. Ми пам’ятаємо, що, у російському суспільстві, не зважаючи на колонізаційні впливи Руси-України, залишилися традиційні для східних народів цінності. Одна з них – бакшиш, хабар.
Все це розмиває моральні цінності суспільства. Робить людину з народження без вини винуватою. З покоління в покоління передається злодійський спосіб мислення і готовність до неминучого покарання.
В голову від лона матері закладаються хибні цілі й прагнення.
Яка тут може бути свобода?
Звідки тут демократія?
Навіть тому самому коханню вже нема місця в цій системі цінностей директивно впроваждених в голову зомбованого росіянина.
Приклад: кримінальні серіали “Бригада”, “Некст”, “Крот”.
Правда: формування прийнятності порушення закону, готовність сидіти у в’язниці, красти, вбивати, це весело, круто, я хочу бути в бригаді, я хочу бути злодієм в законі.
Приклад: відеосюжет про бійки під час футбольного матчу у м. Жуковський під Москвою, де складається враження, що картинка не кольорова, а чорно-біла від того, що геть усі кілька сот підлітків одягні виключно в чорне.
Правда: чорний – колір злочинних авторитетів на зоні на відміну від синього – кольору “мужиків”, яких тероризують авторитети і які виконують всю роботу, і це говорить про масове впровадження у свідомість і в щоденне життя молодих людей злочинних “понятій” і традицій.
Приклад: російська міліція перейменовується на “поліція”, вводиться “ви маєте право на один телефонний дзвінок”, “все сказане вами…”.
Правда: чисельні вже готові голівудські доробки в галузі масової пропаганди вдало використовуються московськими політтехнологами для контролю над власними злочинцями і російським населенням.
14. Этааа, йа же русскайя чэловэка, однако! Слюшай, дарагой, да, нэт, а?
Як вже вказувалося вище росіяни – це в основному вихрещені й необрізані мусульмани. Незважаючи на те, що Русь-Україна, впродовж колонізації Московії забрала в цього народу все що тільки можна забрати – мову, звичаї, релігію, історію і нав’язала все своє, у російському суспільстві залишилися традиційні для східних народів сімейні цінності де чоловік головний в сім’ї, а дружина слухається чоловіка. Тому, на відміну від феміністичних тенденцій Заходу, пропаганда була й залишається виключно 100% чоловікоорієнтованою.
15. Україна – не Росія.
Скандальний провал на одних з виборів до ВРУ російських політтехнологів, що не вважають за можливе ходити в черевиках дешевших за 500$, їхнє гучне з матюками й погрозами й копняками вигнання з України місцевими замовниками-антиукраїнцями, показало повну недієздатність в умовах України апробованих на росіянах політтехнологій. Сталося це, на наше з вами щастя тому, що українці, на відміну від росіян, перебувають у значно кращому стані, менше спиті, дуже освічені, не роз’єднані безнадійними російськими пустошами.
І ще одне – українки.
Після кількох воєн, Голодомору, геноциду, Чорнобиля, що спричинили масові убивства чоловіків-українців, в Україні жінок значно більше ніж чоловіків. Українкам не впариш те дешеве фуфло, що втюхують московські політтехнологи. Заміжні українки рівноправні з чоловіками (на відміну від азійських російських сімей) і частіше за все керують ними, що сильно впливає на результати волевиявлення.
16. Нові росіяни.
Віднедавна московська пропаганда в Україні змінила трафаретні внутрішньоросійські методи на суто європейські підходи. Одним з них є пропозиції українцям за московські гроші розміщувати на форумах пости, що роблять РФ привабливішою в очах українців. Стався перелом і, росіяни, крізь скрегіт зубів, змушені були визнати, що внутрішньоросійські способи зомбування і програмування людей у нас не діють.
17. Вирвати жало у гада.
Тут треба зрозуміти, що, на відміну від цивілізованого Заходу, де політтехнологічні впливи можуть бути, на перший погляд, майже не помітними, і тривати роками й десятиліттями (як, наприклад, серіали і фільми про злочинців-поліцію, де закладаються основи “правильної поведінки” і тих і інших), у російському суспільстві саме життя жорстко структурується, якщо це необхідно то з кров’ю спрямовується і не дивлячись ні на що підтримується у такому специфічному руслі, що воно видає покоління за поколіннями вже зомбованих і закодованих людей з найменшими зусиллями і капіталовкладеннями привладного режиму.
Саме походження росіян цьому дуже сприяє.
Історично на наших теренах “коцапи” (перша історично зафіксована а архівах самоназва), з’явилися ще на початку нашої ери. Вони втікали з Сибіру звідки їх гнали китайці. Коцапи спричинили “велике переселення народів” – досить, приміром, подивитися на мапі де були волзькі булгари і білі хорвати і де вони мешкають тепер. Колишні сусіди китайців, як на перший погляд етнопсихолога, сучасні росіяни зберегли чимало спільних з ними азійських рис – ксенофобію, крайню закритість суспільства від чужинських впливів, бажання триматися гурту, готовність слухатися одного лідера, “азійський ген”, власники якого елементарно спиваються, що є чудовим середовищем для застосування сучасних московських політтехнологій.
Сильно промитий мозок мають громадяни України російського походження, мешканці Слобожанщини. Вони роблять все, щоб там не лишилося бодай чогось українського.
Цікаво поспостерігати за поведінкою зомбованих, коли туди приїздить Пан Щирий Українець. Очі стають круглими, вони тикають пальцями, не вірять, що українці ще живуть на світі, дико матюкаються, зляться, звуки української мови викликають у них шаленство. Через деякий час спілкування на загально-зрозумілі теми (а вони чудово розуміють українську), вони стають майже ручними. Ще через деякий час згодні виконати за помірну платню нескладні доручення. Ще через деякий час, коло ти пригостиш їх чарочкою, стають твоїми ліпшими друзяками (по чарці) й починають дружно лаяти якихось місцевих впливових осіб.
Тому найкращим способом почати контакт з зомбованим і закодованим росіянином – це обговорити загально-зрозумілі теми. Це може бути таке як: спорт, погода, гроші, жінки, хвороби, житло, робота тощо. До цього моменту він вас геть не сприймає. Після – він вас може нарешті побачити, усвідомити що ви існуєте, що ви не привид, і почне з вами спілкуватися.
А найкращою протиотрутою проти московського політагітпрому в її суспільно-політичних, акцентованих що до України аспектах є правда.
ПРАВДА, тільки ПРАВДА й нічого крім ПРАВДИ.
В цих аналітичних матеріалах йдеться про відверту брехню російського політагітпрому.
Не про дискредитацію директивно впроваджених алко-кримінальних систем цінностей.
Ось тому розмову з зомбованим росіянином потрібно дуже точно вести тільки й лише про (і не відхилятися) очевидні й доведені факти антиукраїнської брехні:
-хто брехав
-навіщо
-хіба це справедливо?
-мотиви
-хто це організував?
-кому це вигідно?
-хто нас хоче посварити?
-чи підтримує співрозмовник цю брехню?
-як співрозмовник ставиться до того, що брехня систематична?
-тощо.
Основні труднощі – як правду донести до зомбованого й закодованого розуму.
Саме тому для натуралізованих російських емігрантів, що орудують на Слобожанщині, так страшні проукраїнські ЗМІ, що намагаються подавати інформацію згідно міжнародних стандартів – безстороннє, безоцінково й беземоційно.
18. Український буржуазний націоналіст.
Росіяни, що отримали українське громадянство і мешкають у нас стурбовані тим, що коїться у них на Батьківщині. Серед них трапляються цілком адекватні й мислячі люди, які усвідомлюють, що відбувається і яким дуже прикро за сучасний стан українсько-російських відносин. Емоційні епітети автора стосуються саме росіян з промитим мозком. Саме ці закодовані й зомбовані істоти творили геноцид в Чечні, служать в російському Чорноморському флоті в нашому Севастополі й ходять серед нас по всій Україні, що становить для нас серйозну соціальну небезпеку, загрозу як особисту, так і національну, а нічим не обмежені московські ЗМІ продовжують свою руйнівну діяльність на українських теренах.
Слава Україні!
Автор статті явний сіоніст та провокатор. До того ж абсолютно не маючий уяви щодо християнства і Того хто його створив. (це щодо Христа – “еврея”)