Коментарі до Соціал-націоналізм та філософія економіки

Від: патер

патер — Sat, 19 Feb 2011 11:48:49 +0000

Генетична пам’ять (кровна спорідненість,) є основною причиною, яка схиляє індивіда долучатись до сповідування тієї чи іншої національної ідеї. Нація -> плем’я -> рід -> сім’я -> рід -> плем’я -> нація. Націоналізм без кровної спорідненості – позбавлений підстав і доцільності існування. Якщо французького соціал демократа ще можна переконати стати французьким соціал революціонером то соціал демократа француза переконати стати англіським соціал демократом – однозначно неможливо.

Від: Йозеф

Йозеф — Thu, 14 Oct 2010 08:25:10 +0000

Хлопці, якщо ви так бажаєте увійти в націонал-соціалізм, перечитайте чи дослідіть результати подібного руху в 30-40 рр ХХ століття, можливо вам це щось нагадає. І ще одне, не завадить вам ознацомитися з роботами Гобіно, Трейчке, Гегеля, теорії та ідеї яких були покладені зокрема в націонал-соціалізм гітлерівської кампанії.

Від: Николай

Николай — Fri, 07 May 2010 07:00:27 +0000

Автору не завадить ознайомитись із фундаментальними роботами теорії націоналізму, виховного протекціонізму…, а не із белетристикою. Не можна робити висновки на основі подібних визначень (нація є неподільною і вічною кровно-духовною спільнотою, або Національне – це мета, а соціальне – це шлях до цієї мети – все це нісенітниця і такими нісенітницями нашпигована вся стаття). Інший приклад: що автор розуміє під соціалізмом, які роботи було опрацьовано???
Шановний автор, я наведу лише одне визначення, щоб було зрозуміло ваші помилки. Нація – об’єднанння індивдів у суспільство на основі патріотичної ідеї. Читайте, багато чого дізнаєтесь. І про те, що таке патріотизм (від патер – батько), і що таке націоналізм, соціум, етнос, етос…
Правий був К.А. Гельвецій коли писав, що мудрість намагається піднятися вгору, а дурість розійтися вшир.

Від: Микола Середа

Микола Середа — Fri, 16 Apr 2010 02:16:56 +0000

Навздогін, до пана Іллєнка, технічна нота:

Поміж позначками <> автор цих рядків подав цитату, яку чомусь викреслила Ваша машина.

- зацитовано було пару рядквів:

===
Не можна бути “напів”-християнином і “напів”-мусульманином, все одно постане питання кого ти визнаєш своїм Богом, в даному випадку Ісуса Христа чи Аллаха.
===

–
Микола Середа

Від: Микола Середа

Микола Середа — Fri, 16 Apr 2010 02:10:28 +0000

Спочатку, зауваження щодо рівня культури автора розвідки, зокрема релігійної:

Довідка: Аллаг (Аллах) – тобто Бог, є єдиним і однаковим для трьох найпоширеніших у світі монотеїстичних релігій – Іудаїзму, Христианства, та Ісламу. Це той самий Бог, тільки ці релігії звертаються до нього кожна по своєму.

У вимові христиан Близького Сходу (Ліван, Ірак, Сирія), котрі уживають арабську мову у щоденні, імено “Аллаг” вимовляється докладно так само христианами як і мусульманами.

Дещо тонкіше питання – чи рахує Ісуса Христа Богом христианська релігія? Певна двозначність у розумінні цього може виникнути у людей без освіти, у зв’язку з доктриною Троїці – Бог Отець, Син і Дух Святий. Але якщо серйозно, то так само як мусульмани уважають, що Аллаг – один, а Магомет – Його Пророк, так по суті є і з христианами. Ісус Христос був історичною особою, і прийняв хрест, проповідуючи любов до ближнього та пророкуючи Царство Небесне (говоримо про це тут спрощено, ясна річ). Магомет, будучи сам неграмотним, дізнався про Ісуса з розповідей свого дядька, письменної і дуже начитаної людини, що вплинуло на проповіді Пророка (в Корані є згадка про Ісуса Христа). Для повноти картини згадаємо, що Іудеї не вірять у пророчества ані Христа, ані Могамета, і чекають на Месію.

Так що вибір, перед яким ставить читачів пан Андрій Іллєнко – не тільки не виглядає доречним, але і безглуздим.

Здавалось би, що ця випадкова згадка у назагал дуже серйозній праці пана Іллєнка не може мати великого значення, бо це, так би мовити, збоку сюжету. Але вона дещо підточує авторитет дослідника, на жаль.

Щодо суті розвідки – автору слід би було згадати, що головна теза цієї праці, а саме – “Політика керує Економікою” (або мусить!) а не навпаки – винайшов не він. Це добре відомий принцип, і не раз знаходив практичне застосування вже в XIX-ому сторіччі, в багатьох державах.

Для глибшого розгляду, тут на жаль місця не вистачить. Може при іншій нагоді…

–
Микола Середа